.Воїн з українською душею.

А це мої перші літературні спроби. Прошу не судити надто жорстоко, це писалося на перервах класу так 10 чи 11, точно вже не згадаю. Все ж з чогось варто починати...

       Стояла весна 1918 р... Обабіч шляху, що простягався, здавалось нескінченно, у жовті поля, заметеного пилом та дрібним камінням, стояла, покосившись десь на 55°, табличка з написом: "Киї... (деякі букви були затерті) ...їни 40 км". Табличка та стояла на виході із густого бору, який подразнював повітря, створюючи листочками звукові хвилі, які поодинці мали дуже низьку амплітуду, а об'єднавшись, перетворювались на величезне цунамі звуку, що вливалось в ваше вухо, шалено калатало барабанну перетинку, проходило по складній (у ній багато різних елементів) системі внутрішнього вуха, через слуховий нерв, у вигляді слабких електричних імпульсів, аж до слухового центру вашого мозку, де сприймались як незрима краса та прохода навколишньої природи. Небо здавалось синьо-голубим, завдяки озоновому шару через який проходили жовті, теплі, світлі та втративші свої життєвбивчі якості промені гіганської, рідної нам зірки - Сонця, яке тільки здається нам маленьким тому що знаходеться на великій відстані від Землі, хоч інші зорі знаходяться на трільйони відствней далі (насправді, небо завжди залишається чорним). На висоті десь в 15 м, в повітрі, ширяли білобокі голуби з очевидним наміром розчепити на поживні речовини черв'яків, що вгризались в землю, немовби намагалися дістатись центру землі і отримати страшенно велику кількість теплоти (Q), яка збільшить їх внутрішню енергію (U) настільки, що з живої маси їх клітини перетворяться на пару що вийде назовні через багатокілометрові тунельчики, які б вони прорили коли б все ж таки дістались центру землі, проте наміри їх були зовсім іншими... Швидкість вітру була невеликою, тому пшениця не похиляючи своїх хлібних голів гордо дихала здоров'ям і величчю своєї рідної, чорноземної землі, своєї батьківщини (ґрунт був дуже родючим та переповнений поживними для рослин речоаинами)!

         Саме коли голуб вхопив одного з найгладкіших черв'яків і ліниво почав ним смакувати, склавши свої невеличкі крила, в оточуючому середовищі щось змінилось, проте не в кристалічних градках дерев і колосків, не в кінетичній і потенціальній енергіях повітря, а в чомусь зовсім іншому, незримому... Голуб, передчувши щось недобре, спішно відлетів не закінчивши обіду, бір раптом затих, колоски похилились, наче в смутку перед великою бідою... Враз - до слухового центру мозку солдат і полковників, що саме виходили з бору прямою, добре організованою полковниками колоною з справжнім танком попереду, донісся пронизливий та ріжучий дух свист і за мить після нього великий вибух, що викинув тону землі, яка розлетілася маленькими шматочками високо вгору та на великий діаметр в боки, у повітря, утворивши глибоку вирву десь у 52 м від них. Інстинкт самозбереження та зруйнований військовий закон честі "тримати стрій!", примусив солдат розбігтися у різнобіч: хтось повернув вектор сили до бору і почав рух зі швидкістю людини що біжить, а хтось заліг у жовтогарячій пшениці, біля похилої таблички. Проте страх не засліпив, не затуманив розуму муштрованих і добре озброєних високоякісною німецькою зброєю бравих солдат, які розсипаючись у різні сторон брали з собою тури, що були навантажені на великих возах, котрі були запряжені машинами з двоциліндровими двигунами малого б'єму (як зрозуміло не дуже потужних). Танк, у паніці (танкісти були далеко не так добре організовані як піші воїни, бо їхнє військове мистецтво було досить сильно молодим (перші танки пішли у бій ще у 1916 у складі англійських військ ((Tank - означає велика цистенрна), назва пішла від того, що їх при перевезенні на потягах маскували під цистерни, тому вороги не приділяли до них достатньої уваги, що було величезною помилкою з їхньої сторони, бо танки (тобто "цистерни") були сильною зброєю, що наводила жах на тих хто ставав на її шляху)) подав максимум пари палива до невеликого циліндру, в результаті чого танк переїхав вже й так напів мертву твбличку, але відразу після того, циліндр, що і раніше був дуже розжарений, розплавився на стільки, що поршень не міг вільно рухатись у ньому (це сталося, напевно,або через поганий товар інженерів що його сконструювали, або через погане керування танкістами, хоча більше всього і те і інше разом) і танк застиг на місці, придавивши своєю правою гусеницею табличку, напис якої, напевно, ніколи вже не буде виднітися ані людям, ані тваринам... У цей момент роздався другий пронизливий свист, але вибух викинув в повітря вже не бездушну землю, а тонну металу разом з танкістами... Увесь цей механізм розлетівся у всіх напрямках (навіть в сиру землю та пшеницю в якій заховалися вояки..). Та на щастя, більшість солдат не побоялися смерті і щасливого-нещасливого випадку, і кидаючи виклик різним чинникам (вітру, що впливав на траекторію польоту снаряду, механізмами гармати, що також впливали на траекторію, якщо були не якісно налагоджен, та інші випадкові чинники) вибудовували з турів, які були захоплені з возів ще спочатку дійства, оборонні конструкції на виході з лісу. За цими конструкціями солдати на швидкоруч організовували оборону, приставляючи кулемети та вправних стрільців до них, приєднуючи штирі до дула гвинтівок, рубаючи та заточуючи гілки найблищих дерев після чого встромляючи їх у землю (загостреним кінцем до полів) для покращення оборонних здатностей конструкції, дехто з солдатів закладав динаміт в 10, 20, 30 м від турів, прводячи підпалювальний дріт за оборонну лінію, а єдиний танк що лишився (раніше він їхав ззаду) зайняв позицію на виїзді з бору біля залишків свого брата по матеріалу та формі, замаскувавши себе під башту викладену з турів (такі башти були викладені ше в кількох частинах оборонної лінії, тому відрізнити танк від простої ключової частини оборонної лінії було майже неможливо), вози на яких раніше були накладені тури були вивезені і перевернуті між лісом і турами у шахматному порядку тільки по чорних клітинках, машини, в які були запряжені вози, вояки припаркували обабіч дороги у лісі.

         Гарматний обстріл припинився. Враз на обрію з'явився червоний прапор, що знаменував, на перший погляд, кров і смерть, здавалось, затемнив небо й повітря, викосив всю пшеницю, повалив всіх птахів на землю, випалив бір, випарив воду, знищив все живе, пролив кров... Проте, справжнє розуміння цього прапору прикрите красивою ширмою ідеології, хоча насправді за ширмою знаходиться те, що зрозуміло з першого погляду солдатам-оборонцям, хоча, нажаль, простому, затурканому люду і навіть деяким "інтелигентам" видно тільки ширму і кожен хто хоч одним оком зазирав за неї був негайно фізично знищений. Проте оборонці УНР вже знищили для себе цю рожеву ширму і свідомо боролися з чумою, що вже майже повністю заполонила і зчорнила Україну. Прапор був встановлений на танку з слабкою бронею та озброєнням (усього один кулемет), також на ньому виднілась напівзатерта емблема німецької армії, поверх якої некрасивими літерами було нашкрябана назва та емблема червоної "армії". Зразу за танком посунула "армія", яка складалась десь з кількохтисяч погано озброєних робітників, селян та залишків царської армії. В повітрі солдати відчували запах бою, що пронизував повітря подібно до кількох трільйонів мечів (насправді цей запах було спричинено високою концентрацією продуктів згорання після артилерійського вогню). Переїхавши через перевал, танк відкрив кулеметний вогонь по наспіх захищених позиціях союзників, щоправда влучивши у деяких захисників, що мали необережність відкрити себе для точного пострілу. Враз пролунав вибух. З першого ж пострілу, союзний танк, що стояв, замаскований, посеред дороги, влучив 35-мм зарядом точно в нижню частину башти, за 0.1 секунду після чого башта відлетіла під дією величезної сили тиску розпечених газів далеко за перевал, а мобільна частина вгрузла в землю приблизно на 0.5 метрів, попередньо розвіявши поум'я по поверхні корпуса і випаливши ним всю воду з клітин красивої квітки з рожевими пелюстками, що росла неподалік... Через декілька секунд залишки її були роздавлені туго нав'язаною тряпчиною, що знаходилася нижче коліна на нозі у червоноармійця, який нісся з вершини горба, маючи велику кінетичну енергію, яка відразу перетворилась в внутрішню (енергія ніколи не зникає внікуди і не з'являється нізвідки) після влучного пострілу стрільця УНР. Бездушна армія неслася з пагорба за допомогою м'язової сили та, частково силі, гравітації зносячи й роздушуючи красиві рожеві квітки, що розкинулися по всій полонині, дрібних тварин та черв'яків, золотоголову пшеницю у якій мешкали усі ці органічні багатства природи. Шквал кулеметного вогню викошував червоноармійців ряд за рядом, але вони сунули, здається, нескінченно (очевидно припущення до їх кількості було помилковим). Червоні наблизились вже десь на тридцять метрів до оборонної позиції і враз відбувся вибух, вибухова хвиля якого зробила кількохсот атакуючих на декілька секунд невагомими, але гравітація землі зробила те що робила і 2500 років тому, коли давньогрецька трієра, по вінця наповнена золотом і коштовним камінням, що розливало своє різнокольорове світло (через відбиття) навіть крізь палубу, перехилилась через 569 метровий водоспад і понеслася в безоднью H2O, солдати встелили поверхню матінки землі, безсило зігнувши…