Машина пізнання душі
А це ціла новела, яку я написав на конкурс по боротьбі з наркоманією ще в 10 класі (2008 рік). Тут я виклав суть своїх філософських переконань, можливо не у найкращій художній формі, проте я старався! Незважаючи на це, мою "геніальну" новелу не відмітили на конкурсі! Як вони могли?! Можливо я просто не достатньо вдало її написав чи вона занадто самовпевнена?
Сили казки, притчі чи іншого художнього твору не вистачить, щоб знищити одну з найбільших зброй зла. Тому я використаю жанр який ніколи не бачив раніше (можливо це філософсько-фантастично-правдива новела).
Машина пізнання душі
“У кожного своя правда,
але істина одна”
Здається я знайшов її.
I
Сонце посилало своє фотонне проміннячко прямо на невелике підвіконня, а від нього до стелі невеликої, але добре обладнаної кімнати, з якимось невідомим, застеленим великою білою ковдрою об’єктом, що займав пів кімнати. На стінах висіло багато високотехнологічних приладів, що відбивали сонячні промені аж занадто завзято. На титановому столі знаходилась платформа з м’яким настилом та їжею для гарної пацюкоподібної тварини, яка власне там і дрімала. Враз, здавалось автоматичні двері, відчинились і в кімнату зайшли люди. Їх одяг був схожий на одяг науковців, але дещо відрізнявся від стандарту. Вони, неначе маючи бажання переїжджати, почали виносити спочатку речі що лежали долі, а потім взялися за стінні. Один з них обережно виніс платформу з дрімаючою тваринкою за двері, а замість неї на стіл поставили єдиний залишившийся предмет, крім пів – кімнатного та стола, - коробку з дивними інструментами. Дивно, що за цей час ніхто не зронив й слова, що складало враження про те, що ці дії вже були детально обговорені та сплановані кілька годин до того.
– Гей ви троє, чому так довго возитесь? Пора нам відлітати вже, напевно. – сказав один.
– Усе готово й ми готові, друже Миколо.
– Ну то давайте починати!
Микола швидким рухом стяг полотно. З-під невеличкого, закритого титановою решіткою, отвору в стелі з’явилась автоматична камера, що відразу сфокусувалась на раніше схованому посеред кімнати об’єкті. Це був корабель – космічний чи підводний, чи може лиш повітряний, але не схожий ні на один з існуючих чи існувавших донині. Блиск його профілю заливав очі, а двигуни здавалось могли нести зі швидкістю світла. Спереду, ззаду, та по боках виблискували неоновим світлом гармати, точно не вогнестрільні, чи то лазерні, чи то плазмові – точно невідомо. По боках від гармат було чимало маленьких отворів для маленьких ракет. Ці отвори були майстерно замасковані під декоративний елемент. Дивним було те, що віконні отвори були зовсім не засклені.
– Кажу ж, Оране, Халіне, Джордже нам потрібно вирушати. Магніто-електро-магічні коливання підсилюються й з кожною наносекундою півищюється ризик нашого безповоротного щезнення.
– Ми лише проведемо профілактику, а ти краще б не підганяв нас, а запускав системи. – сказав Оран.
– Добре, добре та тільки швидше.
Камера взяла в фокус Миколу, який застрибнув у салон і дезактивувавши захисну систему блакитною сітківкою своїх очей, увімкнув безліч моніторів та сенсорних керівних панелей, які засяяли яскраво перлинними відтінками кольорів. Халін, Джордж та Оран, взявши дивні інструменти, справді почали швиденько проводити дивну профілактику. За кілька хвилин все було готове для відльоту. В кімнаті не залишилось нічого окрім машини, людей, що в ній, та відчиненого вікна.
– Вмикаємо В-екран. – сказав Джордж.
Михайло натиснув на відповідну піктограму сенсорної панелі і віконні отвори, що здавались беззахисними, заповнились одно прозорим надсильним екраном, що був, напевно, в десять тисяч разів сильнішим ніж скло. Після цього був ввімкнутий З-екран вже повністю прозорий, через те що він мав форму сфери, можна було дізнатись тільки з монітору бортового комп’ютера, який характеризував стан усієї системи. Почувся слабкий гул двигунів. Цікавим було те, що корабель був удвічі більший за вікно. Але почалось наддивне й неочікуване. Машина оповила себе в попелясто-білий туман з невеличкими зеленкуватими частинками, що сяяли силою сонця. Враз відбувся спалах, що засліпив саме сонце. Після того як туман розійшовся, корабля вже не було, він щез, і камера залишилась одна…
Микола сидів біля екранного вікна тихо, не вірячи в успіх. Вчені бачили кімнату і тепер вже гігантську пацюкоподібну тваринку, що забігла в кімнату, але вони не бачили їх. Екіпаж помітив червоно-чорні та біло-сині смуги, що рухались за вікном за вікном. Корабель почав рух до вікна, що було вже в 6 разів більше їхньої машини. Кінетична енергія повністю вичерпалась трохи далі підвіконня, у результаті зупинки двигунів передньої сили Халіном. Інші члени екіпажу не були цьому дуже здивовані і не протестували – їх чуття були переповнені неймовірним успіхом.
– Невже, невже, невже ми змогли зробити це? – спитав Оран.
– Так, людина проникла в паралельний світ душі і зможе побувати в ній! – відповів Джордж.
– Достатньо вже радіти, ще нарадіємось, це точно. Проте завдання ще не виконано, це точно також. Он там іде якийсь юнак давайте в його душу ми заглянемо, щоб багато часу не втрачати. – промовив Микола.
Справді по тротуару йшов якийсь юнак, але екіпажу та зовнішній камері було видно якусь плівку, що мала в собі два змішані кольори – біло-синій та червоно-чорний, але ця фарба не була схожа на фарбу стіни будинку чи відкрутки, вона була ніби жива – концентрація то одної то другої, то збільшувалась то зменшувалась.
– Запускаймо двигуни, вперед! – скомандував Джордж.
З сопел вирвався іонізований газ поніс їх до цілі швидко для корабля, але повільно для подвір’я. За ними залишався біло-синій хвіст…
Юнак ішов рівним кроком, але чомусь він був одягнутий у теплу й дорогу шубу. З відчиненого вікна двоповерхового будинку до нього донісся докір:
– Що замерз ескімосе?!
Нічого не відповівши юнак пришвидшив ходу.
Через кілька секунд після цього вчені побачили пролетівший над машиною літальний апарат, удвічі більший за неї. Він складався повністю з гниленького дерева і мав пропелер, що обертався без двигуна за допомогою якоїсь магічної сили і був скоріш лише декоративним елементом. Конструкція мала трохи більшу швидкість ніж корабель і залишала після себе червоно-чорний хвіст.
– Дивіться, з нього щось визирає! – аж зі стільця звалився Халін.
– Так, так он щось там, зліва, бридке таке й страшне! Збільшіть зображення камери. Ой, вже втекло! – вигукував Микола.
З літального апарату злетіла хмара червоно-чорних стріл й посипалась на машину. Ззаду конструкції почали вилітати дерев’яно-магічні сфери різного діаметру точно в машину вчених.
– Нас вперше атакують! Що було б якби ми не створили зброї і захисту за моїм наполегливим проханням? Я думав що вже не буде так цікаво! Атакуймо! – в захваті вигукнув Джордж.
Швидкість корабля зросла і вже дорівнювала швидкості апарата. Стріли, що відскакували від З-екрана доповнювались масивними сферами, які створювали вже відчутні пошкодження, тому машина почала маневрувати. З лазерно-плазмової гармати вирвалась величезна кількість енергії у вигляді безперервного червоно-зеленого променя. Пропелер і частина корми були відразу відрізані, а маленькі ракети сильно понищили боки, з яких почали вивалюватись страшні створіння. Літаючий об’єкт суттєво збільшив швидкість і відірвавшись від вчених врізався в плівку юнака, створивши великий червоно-чорний вибух і щезнувши.
– Гей, гей суттєво зменшіть швидкість! Можливо нас чека така ж доля як і їх. – насторожив всіх Микола.
Машина призупинилась прямо перед плівкою.
– Я так не думаю, не дарма ж ці створіння були такими огидними і залишали за собою завжди червоно-чорний хвіст. – не погодився Джордж.
– Так звісно, а ми залишаємо за собою біло-синій хвіст і вибух наш буде того ж кольору.
– Годі вже вести дискусії давайте краще запустимо ракетку і з’ясуємо усе. – сказав Оран.
Погодившись. Микола запустив одну ракетку – вона пройшла без перешкод, за нею теж був хвіст ідентичний машинному.
– Ну що ж, давайте вже ризикувати! – вигукнув Джордж і підвищив швидкість до максимуму.
Корабель пролетів скрізь плівку і потрапив у середину…
II
Микола, Джордж, Оран та Халін побачили величезний і неосяжний океан. Вони не могли повірити своїм очам: невже це і є людська душа, це і є те до чого вони прагнули напротязі всього свого життя?
– Почекайте, такого не може бути, – сказав Микола – якщо є океан, то повинна бути й земля, чи не так?
– Справді! І як ми не здогадались?
Сенсори почали шукати землю і знайшли її. Машина пізнання душі взяла курс на душу.
– За такої високої швидкості ми швидко дістанемось землі.
– Дивіться он де надводні кораблі. Ось вона земля Душі! – в захваті сказав Халін.
З величезної висоти було видно, що трохи більше половини континенту була вигорілою, безжиттєвою і мала червоно–чорний відтінок, де-не-де виднілись пустельні ділянки, було там два великих міста. На іншій половині було видно певну цивілізацію, також два великих міста-цитаделі, зелені луги та поля. Екіпаж скерував корабель до найбільшого міста.
– Он як багато тут людей. – сказав Оран, коли корабель пролітав над містом.
– Подивіться на головну цитадель. Видніється посадкова зона. Давайте туди. –скомандував Джордж.
Машина плавно зупинилась й елегантно приземлилась на вимощену титановими плитами площадку, яка знаходилась біля високих дверей цитаделі. Двері відчинилися і з них вийшли троє людей, двоє з яких були воїнами.
– Вітаємо вас, люди з реального світу! – привітався середній.
– Вітаємо! Мене звати Джордж, це Халін, ось Оран, а це Микола.
– У нас нема імен об це є світ Душі. – відповів незнайомець.
– Цікаво, але як ви розрізняєте один одного? Спитав Халін.
– Це не важливо зараз. Ходімо до будівлі Радикальної Конвенції – це людський орган влади.
Усі зайшли в простору будівлю. Посеред неї стояв довгий стіл за яким сиділо багато членів Радикальної Конвенції. На стіні був величезний монітор та декілька менших по боках і ззаду.
– Сідайте, будь ласка, за вільні місця. – запросив, як виявилось, голова Конвенції.
– Ми слідкували за вами відколи ви з’явились у нашому міжсвіті. – казав голова поки гості сідали – Це доволі неймовірно що ви змогли досягти цього рівня технологій. Було б чемно показати вам всю красу душі людини, але ми не маємо змоги. Як ви вже могли бачити ситуація в душі критична, ні занадто критична. Той літальний апарат, який ви бачили і з яким вступали в бій, перевозив Злі сили за допомогою Мари, до речі вона має червоно-чорний колір, здійснюючи цим слабку атаку, яка була відразу ж відбита. Але Злі сили нашої душі, вони ж є у душі кожної Людини, використали одну з найбільших своїх зброй – наркотичні речовини. Людські сили майже у безвихідній ситуації – умовні рефлекси вже наполовину прислужують Злим силам, вони мають контроль над мозком та тілом набагато більший ніж ми. Всі способи боротьби стають марними проти цієї зброї (до речі вона схожа на вашу термоядерну). Анти-мара, яку ми генеруємо військами, генераторами (це сукупність малих генераторів) та піснями просто мізерна у порівнянні з Марою цієї зброї. Ми навіть не можемо ввести систему законів, що генерують хоч трохи серйознішу Анти-мару. Без доступу до мозку ми не можемо створити, а тим паче втілити, нові генератори чи стратегії. Наші армії безсилі.
– Неймовірно. Так он звідки зло на світі, он чому існує наркоманія, алкоголь, і потенційні джерела отруйного газу, війни, зради, брехня, злочинність і небажання отримання знань в школі. Ось як! – задумливо промовив Микола.
– Абсолютно вірно…
Юнак йшов далі. Від недавно почутих слів він не відчув ні найменшої ненависті до їх автора. Вони наче відскочили від нього, не потрапивши в душу. Він непомітно для себе звернув на зелену алею пишного парку. Легенький вітерець повівав на дерева та шубу юнака, немов би розчісуючи їх. Недовго топчучи алею, він пірнув в густу й прохолодну глибінь парку. Наче крізь ліс він вийшов до напівзруйнованого під час другої світової війни стадіону, який у часи першої світової війни був складом боєприпасів. Над ним кружляли чорні круки.
Зайшовши в єдиний входоздатний вхід, юнак почув голос свого друга:
– Привіт Нероне!
– Привіт Ніконе! – обізвався юнак і побачив як його друг вийшов з-за дерев’яної трибуни.
– Що ти приніс?
– Як бачиш.
– А, точно напевно дорога шубка.
– Це точно!
– А я приніс мамині сережки з діамантами. Ну що, пішли до дистриб’ютора?
– А нащо ми тоді сюди прийшли, цікаво?
Дистриб’ютор чекав на них в темній, маленькій коментаторській кабінці. Він виміняв натуральним способом два товари на чотири білі пігулки і так само натурально розчинився в повітрі.
Після того, як Нерон повернувся додому він відчув наче невелике повернення влади над тілом після повної її втрати. Він лежав горілиць на канапі. Його мозок наче повністю вичистило, не було ні однієї думки...
– Ми знову нищівно програли…
– Тепер ми зможемо їх перемогти. Головне що ми їх побачили. – виказав думку Оран.
– Невже, ви вчотирьох зможете знищити Злі сили, які існують вже понад мільярд років?
– Ми зможемо надавати всім людям в душах сили ззовні, наприклад представивши відео матеріал та написавши книги, споряджаючи нові експедиції.
– Так, можливо, але люди в цій душі будуть знищені…
– Ні, ми не допустимо цього! – вигукнули всі четверо разом.
– Невже? Ми дуже вам вдячні за це, але яким чином?
– Не забувайте, що хоч ми і стали якби вами, але наш мозок й душа, повністю в людському єдинодушші, при нас, і ми можемо придумати нову стратегію. Навіть втілити її в життя. – завзято промовив Джордж.
– У мене навіть зараз є одна ідея, яку потрібно нам усім розвити. – задумливо запропонував Халін.
– Що ж це?
– Ми можемо знову сісти в корабель й перелетіти до душі людини, що має дуже сильну владу над мозком й тілом. Ми розповімо членам її органу влади про смертельну ситуацію вашої душі і тіла. Тоді вона зможе надати вам велике підкріплення в Анти-марі та воїнах і Люди переможуть.
– Так, так це зовсім непогана ідея і її не треба вже розвивати. Давайте перетворимо її в стратегію і втілимо в життя!
– Не можна втрачати більше часу, потрібно вже заходити на борт. – сказав Михайло.
Вчені в супроводі чотирьох охоронців та голови Р. К. зайшли на борт своєї машини. Попрощавшись коротким словом, вони активували двигуни й на великій швидкості понеслися до неба. Після проходження плівки вони вирушили по квартирам – шукати Людину. Облітавши з десяток житлових приміщень, вони усе ж знайшли її – це була дівчина. Було видно що вона виконувала домашнє завдання наполегливо та цілеспрямовано. Наче Злих сил у неї й не було ніколи. ЇЇ плівка була у великій більшості біло-синього кольору з лиш невеличким відтінком червоно-чорного. Не втрачаючи часу машина пірнула крізь плівку. Перелетівши океан та приземлившись біля центральної піраміди, реальні люди в нереальному світі пішли до входу. Їх вже ніхто не зустрічав з хлібом-сіллю, певно були дуже зайняті виконанням домашнього завдання.
– Виявляється, що кожна душа унікальна. – помітив Оран.
– Так, це ти правильно підмітив. – іронічно відповів Джордж.
Двері автоматично відчинились і вчені перейшли відразу до справи, не роздивляючись детально доволі схожий зал.
– А, це ви, люди з реального світу? – запитала голова влади – ми бачили вашу появу, але не слідкували за вашими переміщеннями, бо в нас і без того багато справ.
– Так це ми, дуже приємно познайомитись. Нажаль, ми не маємо часу навіть назвати імена, але для вашого світу я бачу це не дуже важливо, тому перейду зразу до справи життя й смерті Людини.
– Добре, ми слухаємо.
– Злі сили вашого сусіда використали надсильну зброю – високотоксичні, наркотичні речовини. Сили його Анти-мари й армії безсилі. У нього навіть не впроваджена система законів. Ситуація справді смертельна. Зараз найвдаліший момент допомогти. З Вашою силою Анти-мари й армією вони зможуть захопити владу над тілом і мозком, впровадять систему законів і може навіть більше. – промовив Джордж.
– Що ж, ми не можемо зробити інакше. Наші здобутки достатньо сильні, щоб допомогти іншим. Та чи не думаєте ви, може виникнути надсильна зброя кохання, що буде використана нашими й його Злими силами проти нас?
– Так он що таке кохання! А що таке любов? – поцікавився Микола.
– Це зовсім інше.
– Ні ми цього не допустимо, якщо воно й виникне, ми використаємо його проти Злих сил. – заспокоїв Джордж.
– Згода. Ми готуємось до нападу, а ви попередьте Р. К.
Вчені відлетіли…
Виконавши домашнє завдання, дівчина взялась вже до отримання нових знань, але чомусь їй різко закортіло почитати книгу з ОБЖД, що лежала вже рік забута серед величезної кількості інших знань та творення. Полистуючи її, вона наткнулась на розділ про наркоманію. Перечитавши його, вона не могла повірити в те, що це може існувати на ріднім світі. А потім остовпівши, вона зрозуміла, що її сусід вже почав самознищення.
“Треба розповісти йому все це, треба рятувати його поки не пізно. Я бачила, що то в більшій мірі його друг винен у цій нелюдськості й безглузді. У ньому наче щось відібрало владу над тілом і контролює вже майже повністю мозок. О ні, якщо я йому не допоможу, Людина в ньому загине!” – не без жаху подумала й вирішила дівчина.
Зібравшись вона поспішила по сходах вниз і через кількадесят секунд досягла схожих на її дверей…
Джордж перший влетів в будинок Р. К. Надія сяяла на його вустах.
– Допомога буде. Ми переможемо!
– Почекай, почекай не так швидко. Невже хтось згодився допомогти? – здивовано запитав голова.
– Так. Справді. Люди якоїсь дівчини, що живе поверхом вище. – пояснив Микола, який ось-ось надійшов.
– Ми знаємо їх. Цю дівчину звуть Марійкою. ЇЇ Люди мають найбільшу владу серед інших. Це честь отримати допомогу від них.
– Але власне ми дуже сильно поспішали, щоб попередити вас про можливе виникнення надсильної зброї кохання. Ви повинні використати її проти Злих сил і ні в якому разі не втратити контроль над ним.
– Точно! Без вашого попередження ми б напевно загинули від його водневої сили. Ми створимо спеціальну групу контролю.
– Ну тоді давайте готуватись до найбільшої битви, що коли-небудь була у цій душі! – закінчив полілог Микола.
Голова Р. К. почав підготовку до битви. Всі людські, тваринні та механічні засоби боротьби були зібрані на лінії фронту, що проходив територією контролю мозку. Генератори почали генерувати Анти-мару. Простір над армією заповнювався біло-синьою Анти-марою, що була схожа на легкий туман. Аж ось наступала армія Злих сил з червоно-чорною Марою зверху…
Марійка рішуче вдарила двері й зайшла в простору й добре освітлену кімнату. Нерон все ще лежав на канапі горілиць.
– Людино! – завзято вигукнула дівчина.
Юнак відразу сів на канапі і звернув погляд на неї.
– Я знаю про початок твого самознищення. Я хочу урятувати тебе від смерті твого тіла і Людини у твоїй душі. Не піддавайся спокусі Злосильній. – промовляла натхненно і впевнено Марійка, хоча сама ніколи не здогадувалась про Злі сили і таке інше. – Ті речовини, що ти уживав, були найбільшою зброєю зла, через яку ти втратив контроль над тілом та частково мозком. Твоя дружба посилає до твоєї душі Злосильних інтервентів, що тільки погіршує становище. Вона повинна бути знищена. Борись поки не пізно, й переможеш ти!
Нерон сидів роззявивши рота, наче пам’ятник невідомому герою. Марійка після останніх слів, розвернувшись, вийшла з помешкання…
На фронті почалась надмасштабна битва. Все нові транспортні кораблі з Людьми на борту прибували на місце бою і збільшували шанси на перемогу. Величезна кількість Анти–мари потрапила на місце бою ззовні. Почався злам на користь Людей. Анти-мара й Мара, зіткнувшись, тіснились. Там де Мара потрапляла на людей, вони не могли навіть поворухнутись. Аналогічне було і з Анти-марою. Дракони, величезні птахи, винищувачі та катапульти билися разом із усіма. Вчені також ввели свою, майже незнищенну, машину прямо у пекло битви. Злі сили почали відступати. Почалось переслідування і повернення території, на якій тепер знов виростала зелененька травичка й ясно-перлинні квіти. Влада над мозком була повернена її законному власнику – Людині…
Юнак все сидів нерухомо, але в його мозку почали литись різнобарвними відблисками струмочки думок.
“Невже? Точно… Ні, так не може бути… Чи може? О ні це так і є. Злі сили хочуть знищити мене, й Людину у моїй душі… А я був сліпий, не бачив їх, вони накинули мені полуду на очі, Мару накинули… І я не мав влади над тілом і мозком, бо не бачив з ким боротися, я нічого не бачив… Але тепер я буду боротись! Так! І я не зупинюсь на знищенні Злих сил в собі! Я знищу їх в цілому світі!”
Нерон зірвавсь на рівні ноги.
– І для початку я знищу ту найбільшу зброю, що мало не знищила мене недавно – наркоманію. Я видам дистриб’ютора місцевій міліції. Знищу Злосильну дружбу і буду здобувати знання з самого рання до вечора. А також буду думати над знищенням усієї іншої зброї Злих сил, такої як алкоголь (точніше його не можна називати ніяк інакше ніж просто отрута), потенціальні джерела отруйного газу і сам активний процес (інші їх назви, які не можна вживати – цигарки й куріння) та іншої. Зло буде знищене! – промовив юнак і вперше відчув таку велику владу над тілом й мозком…
Всі члени Р. К. вже сиділи за головним столом разом з гостями. Великий монітор показував всім повернуту територію Душі, що зеленіла біло-синім сяйвом.
– Душа і тіло врятовані. – поважно промовив рогова Р. К.
– Ми вже не можемо промовляти слів, вони у нас закінчились недавно. Ми будемо вирушати по інших Душах в інших країнах й континентах, бо тільки через рік ми зможемо повернутися додому, у реальний світ. Й тоді Злі сили будуть точно переможені. Хоча це ще не факт… – проглаголив красномовний Микола.
– Ми розуміємо скільки тоді буде врятовано таких Душ, як наша. Прощавайте.
І реальні люди зійшли в салон машини пізнання Душі, запустили двигуни і щезли в синяві душевного неба…
Comments